Церковне життя в першій половині XVII ст.

Видатним церковним і культурним діячем першої половини XVII ст. став Петро Симеонович Могила (1596­–1647). Він був сином молдовського господаря (князя), навчався у Львівській братській школі й у західноєвропейських університетах, зокрема в Парижі, здобув блискучу європейську освіту. Потім служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні, після чого постригся в ченці, у 1627 р. став києво-­печерським архімандритом, а з 1632 р. до смерті в 1647 р. — митрополитом київським і галицьким. Він був рішучим противником церковної унії і зробив багато для відбудови, утвердження й розвитку православної церкви й української культури. Він домігся повернення православній церкві від уніатів Софійського собору у Києві, Києво­-Видубицького монастиря та деяких інших церков і монастирів, реставрував храми святої Софії, Спаса на Берестові, Михайлівський, Видубицький та ін.

У 1631 р. Петро Могила заснував при Києво­-Печерській лаврі школу, яка в 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою. Об’єднана школа дістала назву Києво­Могилянської колегії й незабаром стала вищим освітнім центром для України й усієї слов’янщини. Філію колегії Петро Могила утворив у 1634 р. у Вінниці, а в 1636 р. — латинську колегію в Кременці на Волині. Була розширена Київська друкарня, у якій друкували церковні книги й підручники (у 1635 р. видано «Печерський патерик»).

Петро Могила багато зробив для упорядкування церковного життя, пильно стежив за поведінкою й дисципліною духовних осіб, створив спеціальний духовний суд — консисторію й суворо карав за будь-­які гріхи.

Після прийняття Брестської унії в 1596 р. православна церква в Україні була заборонена, і більша частина церков і монастирів перейшла до уніатів. У 1620 р. за сприяння запорізького геть­мана Петра Сагайдачного єрусалимський патріарх Феофан приїжджає в Україну й відновлює Київську митрополію та всю православну ієрархію в Україні (увів у сан київського митрополита й п’ять українських та білоруських єпископів). У результаті Річ Посполита лише на початку 30-­х рр. XVII ст. під натиском великих селянських повстань і вимог українських братств офіційно дозволяє православну церкву в Україні, хоча, як і раніше, продовжує її переслідувати.

Наприкінці XVI ст. під керівництвом патріарха Олександрії М. Пі­га­са була проведена реформа церковного співу, яка протиставила католицькому богослужінню з органною музикою й поліфонічним співом багатоголосий спів за нотами. У XVII ст. в Україні вже склалася своєрідна школа такого співу, а Київ перетворився на центр, де багатоголосий спів досяг своєї мистецької вершини, а пізніше був перенесений у Росію, замінивши там монотонний спів богослужіння.