Архітектура
Архітектори України майстерно поєднували в будівництві український національний стиль із кращими надбаннями європейського ренесансу. Зодчі будували кам’яні замки й укріплення на Правобережжі та Заході України (Поділля, Волинь, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Успенська церква у Львові та ін.). На Лівобережжі, де було мало покладів каменю, здебільшого будувалися земляні й дерев’яні споруди.
Театр, музика
У XIV — першій половині XVII ст. з’являється віршована шкільна драма, у якій переважали релігійні та міфологічні сюжети. Акторами в цих драмах здебільшого були учні братських шкіл та студенти колегій. Особливого розвитку набула шкільна драма в Острозькій школі та Києво-Могилянській колегії. Зароджується комедія, яку грали в антрактах між актами драми.
У XVII ст. зародився вертеп — ляльковий театр. Подальшого розвитку набули: шкільний театр — при Острозькій школі, Львівській братській школі: учні на свята читали власні вірші й привітання, грали невеликі п’єси у формі діалогу на навчальні й релігійні теми; народно-майданний театр — на ярмарках, святах, де збиралося багато людей, грали комедії, іноді драми, щоб розважити глядачів.
Розвивалася й музична культура, основою якої була усна пісенна народна творчість. Тексти і мелодії складали переважно народні поети, композитори — кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями цих творів. Кобзарі оспівували героїчну боротьбу й перемоги народу над загарбниками й поневолювачами. Улюбленими народними музичними інструментами були бандура, кобза, сопілка, дудка, у Карпатах — трембіта, флояра. Дуже популярними були народна музика й танці (козачок, гопак, метелиця, веснянка та ін.).
Музику вивчали у братських школах. У школах при церквах, монастирях, у маєтках окремих феодалів функціонували хорові капели.
Приблизно до XVI ст. в Україні, як і в Росії та Білорусії, церковний хор був одноголосим. Із XVI ст. церковний спів став багатоголосним.
Образотворче мистецтво
Значного поширення в Україні набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів.
Живопис, у якому раніше віддавали перевагу релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, набув поширення портретний живопис. Навіть на іконах образам святих надають рис реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати і т. ін.).
Розвиваються книжкова мініатюра (зокрема в Пересопницькому Євангелії), гравюра, особливо по дереву (початок гравюри — графічні ілюстрації в «Апостолі» і «Букварі» Івана Федорова).
Значних успіхів було досягнуто в Україні у литті з міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це мистецтво набуло у Львові. Відливали й художньо оформлювали гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічники, зброю, посуд та ін. Оздоблювали за допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуванням.
У портретному живописі духівництво відійшло від старих візантійських канонів, узявши за основу досягнення митців Ренесансу і надихаючи свої твори силою емоційного впливу.
Відбулося переміщення центру політичного та культурного життя до Києва. Це стало можливим, тому що:
- Київ був столицею Київської Русі; а на початку XVII ст. — найбільшим містом на Наддніпрянщині (15 тис. жителів), важливим ремісничим, торговельним і культурним центром;
- розташований на південно-східному кордоні Речі Посполитої, що ускладнювало втручання останньої в його справи, а з іншого боку, лише за кілька сотень верст від Києва базувалося запорізьке козацтво;
- з 1620 р. Київ — знову релігійний центр православ’я в Україні.
Отже, протягом XIV — першої половини XVII ст. у складних умовах розвивалась українська національна культура. Із посиленням національно-релігійного й соціального гноблення, насильницької політики покатоличення й полонізації, яку проводили уряд і феодали Польщі, розвиток української культури наприкінці XVI — початку XVII ст. набув характеру національно-культурного відродження. Зберігаючи й розвиваючи рідну мову і культуру, український народ виборював право на свою національно-культурну й державну незалежність, на свою самостійність.