Арабський халіфат

Аравійський півострів із трьох боків омивається морями. Майже всю його територію вкривають пустелі. Там немає річок, є лише сухі річища — ваді. Дощі випадають лише взимку. Через територію Аравії проходять караванні шляхи, які з’єднують Східне Середземномор’я з країнами Сходу. Населяли Аравію переважно арабські племена, які поділялися на північні й південні. Північні (бедуїни) займалися кочовим скотарством і караванною торгівлею. Південні надавали перевагу землеробству й мореплавству.

До VI ст. на аравійських землях існувало багатобожжя. Релігійним центром доісламської Аравії була Мекка — найбільше місто на заході півострова.

Для об’єднання арабських племен була використана нова релігія — іслам. Засновником ісламу був Мухаммед. Він проповідував існування лише одного бога — Аллаха, а себе називав його пророком. Купецтво Мекки зустріло нову релігію вороже. Унаслідок цього в 622 р. Мухаммед переселився до оазису Ясріб. Мешканці цієї місцевості радо зустріли нове вчення. Згодом сам оазис почали називати «Медина», тобто «місто пророка». Мухаммед розпочав «священну війну» (джихат) проти «невірних» — тих, хто не визнавав єдиного бога Аллаха та його віри. У результаті священних війн на початку VІІ ст. фактично всі арабські племена прийняли іслам і визнали владу Мухаммеда. Він став главою і нової арабської держави, і мусульманської церкви.

Після смерті Мухаммеда мусульманську державу очолювали його найближчі соратники, яких називали халіфами («заступниками пророка»).

Загалом арабські племена об’єдналися з кількох причин:

1) необхідність припинення міжусобної ворожнечі;

2) прагнення знаті зміцнити свою владу над народом, бажання завойовувати сусідні країни тощо.

Таким чином був створений Арабський халіфат — величезна держава арабів, яка зміцнювалася протягом VII — першої половини VIII ст. Арабський халіфат під час правління династії Омейядів (661–750) збільшив територію мусульманської держави за рахунок захоплення Ірану, Сирії, Єгипту, Північної Африки, Середньої Азії, вестготської Іспанії. Це була велетенська імперія, яка не мала собі рівних. Столицею новоствореної держави стало сирійське місто Дамаск.

За правління Аббасидів (750–1258) відбувалися народні повстання проти арабського панування і феодального гноблення, що спричинили розпад халіфату внаслідок втрати Іспанії, Північної Африки, Єгипту. У 1258 р. халіфат був остаточно розгромлений монголами.

Культура країн халіфату досягла високого рівня завдяки засвоєнню досягнень науки та мистецтва підкорених Єгипту, Середньої Азії, Сирії, Месопотамії. Успішно розвивалися математика, астрономія, географія, медицина. Арабські математики створили алгебру. У Багдаді та Дамаску існували обсерваторії. У найбільших містах халіфату відкривалися університети.

Середньовічна Європа запозичила в арабів чимало наукових досягнень, технологію виробництва паперу. Араби також «навчили» європейців креслити карти, користуватися глобусом і компасом.