Криза старого ладу. Поча­ток модернізації

Англійська революція

До середини XVII ст. дво­ряни вважалися тільки держате­лями королівської землі, а не її власниками. Товарність господарства вимагала привласнення маєтків. Це призвело до конфлікту королівської влади з парламентом, який із представників буржу­азії та «нового» дворянства сформував опозицію.

Успіхи сільського господарства, створення великих мануфактур у гірничодобувній, кораблебудів­ній, збройній та інших галузях виробництва, діяльність торгових компаній приводить до появи капіталістичних відносин.

Змінюється соціальна структура населення. «Старе» дворянство розоря­лося. «Нове» дворянство пристосовувало свої во­лодіння до запитів ринку, активно включалося в торгівлю. Зростала буржуазія — підприємці, тор­говці, цехові майстри. Копигольдери — особисто вільні селяни ― були змушені сплачувати високу плату за користування землею. У суспільстві назрівала глибока криза.

Внут­рішня й зовнішня політика Якова І та Карла І, посилення абсолютизму обурювали буржуазію та нове дворянство. Деякий час парламент не збирався.

1640 р. вважається роком початку Англій­ської революції. Війна з Шотландією вимагала введення нових податків і змусила Карла І склика­ти «довгий» парламент, який засідав 12 років. За ці роки він досяг певних успіхів: було заборонено збирати податки без дозволу парламенту, знищено каральні органи абсолю­тизму Високe комісі та Зорянe па­латe. Прийнята «Велика Ремонстрація», яка звинувачувала короля у зловживаннях, захищала принцип недоторканності особи та її власності.

На початку 1642 р. Карл І поїхав на північ країни для створення армії прибічників короля —– роялістів, або кавальєрів. Парламент формував свою армію «круглоголових».

У перших битвах парламентська армія, набрана з найманців, зазнала поразки. Тоді парламент пішов на створення армії «нового зразка». Її очолив Олівер Кромвель — відомий політик та офіцер. Його загін «залізнобоких», ядром якого були пуритани, відрізнявся дисципліною, глибокою переконаністю у справедливості справи, за яку вони боролися. 14 червня 1645 р. у битві при Нейзбі королівська армія була розгромлена. 30 січня 1649 р. Карл І був страчений у Лондоні. Парла­мент конфіскував землі короля, фео­дальної знаті, а також володіння церк­ви. У становищі селян нічого не змінилося.

Англія була проголошена республікою, але фактично це був протекторат на чолі з Кромвелем. За його правління до складу держави увійшли Ірландія та Шотландія.

Після смерті Кромвеля парламент запропонував повернутися на престол Карлу ІІ, сину страченого Карла І. Новий король підтвердив права дворян та буржуазії, намагався відновити католицьку церкву.

У 70-і рр. XVII ст. з’явилися нові партії – віги («партія двору») і торі («партія парламенту»). Хоча між партіями й існува­ли окремі розбіжності, але вони обидві відстоювали інтереси різних груп одного й того ж класу нових власників.

Яків ІІ, брат Карла І, створив армію й проголосив відновлення абсолютизму та католицизму. У 1688 р. парламент оголошує скасування влади Якова ІІ та передачу її штатгальтеру Гол­ландії Вільгельму Оранському. Ці події отримали назву славної ре­волюції. З цього часу найважливіші державні питання почав вирішувати не король, а парламент. Влада короля все більше обмежувалася. У 1689 р. Вільгельм Оранський був проголошений королем. У цьому ж році парламент ухвалив «Білль про права», за яким «король царює, але не править». Парламенту, що складався з представників різних партій, були надані права формувати уряд.

Англійська революція XVII ст. покінчила з фео­дальним ладом і тим самим відкрила простір для розвитку нового способу виробництва і нових суспільних відно­син. Буржуазія здійснила промислову революцію й ви­вела Англію на перше місце в Європі, пе­ретворивши її на «майстерню світу».