Англія в 1870–1914 рр.
На початку ХХ століття Англія залишалась однією з найбільш багатих і розвинених країн світу. Вона мала великі колоніальні володіння. У Британській імперії проживало на той час близько 25 % населення земної кулі. Але часи британської першості у світовій промисловості минули назавжди. За темпами промислового розвитку Англія поступилася деяким іншим провідним європейським країнам і США. Загальне промислове виробництво в країні за період з 1870 р. по 1913 р. збільшилось удвічі, у той час як у світі воно зросло більше ніж у 4 рази. Це обумовлювалося в першу чергу технічним відставанням англійської промисловості. Британські підприємці віддавали перевагу не вкладенню власних капіталів у реконструкцію національного виробництва, що дорого коштувало, а вивезенню їх у колонії і залежні країни, де високі прибутки можна було отримати і простіше, і швидше. Крім того, політика фритредерства (вільної безмитної торгівлі), здійснювана британським урядом, призводила до того, що іноземні товари все з більшою легкістю потрапляли на англійський внутрішній ринок. А від цього занепадало національне виробництво. Як наслідок на початку ХХ століття Англія утратила своє величне звання «майстерні світу»: її індустрія знаходилась уже не на першому, а лише на третьому місці у світі (після США і Німеччини).
Монополізація промислового виробництва в Англії не набула такого розмаху, як у США. Більш інтенсивно проходили процеси концентрації у фінансовій сфері. На початку ХХ століття Лондон перетворився на світовий фінансовий центр, а Англія — на світового банкіра. На той час у цій найбільш «торговій» країні світу надходження від іноземних інвестицій у 5 разів перевищували дохід від зовнішньої торгівлі.
Сільське господарство Англії на початку ХХ століття втрачає ту роль, яку воно відігравало раніше. Тривала аграрна криза 70–90-х років ХIХ століття, викликана «вторгненням» американської пшениці на європейські ринки, послабила національне виробництво продуктів сільського господарства. Власного хліба Англії вистачало лише на 1/5 року. Значно збільшився імпорт продовольства.
Англія була (і залишається сьогодні) парламентською монархією: незважаючи на відсутність конституції, королівська влада обмежена парламентом. Хоча монархія і була позбавлена реальної політичної влади, вона залишалась невід’ємною частиною британського способу життя, багато в чому визначала національну свідомість англійців, сприяла збереженню традицій і символізувала єдність нації.
Законодавча влада у країні належить двопалатному парламенту, що складається з палати общин і палати лордів. Виконавча влада зосереджена в руках кабінету міністрів, який формується прем’єр-міністром — лідером партії, котра має більшість у парламенті. У Великобританії діяло прецедентне право, вироблене протягом декількох століть, яке враховувало досвід попередніх судових рішень і законодавчих актів парламенту.
Так само, як і в США, в Англії сформувалася стійка двопартійна система. Тривалий час за владу боролись Консервативна партія (торі) і Ліберальна партія (вігі). На початку ХХ століття на політичній сцені Англії з’являється «третя сила».
У середовищі англійських робітників зріла думка про необхідність самостійного, без посередництва лібералів і консерваторів, представництва в парламенті. За виконання цієї задачі взялись тред-юніони (профспілки), що мали значний вплив на робітничий рух. У 1900 р. з їхньої ініціативи й за участі соціалістів було створено Комітет робітничого представництва (КРП). На загальних виборах 1905 р. КРП вдалося завоювати 29 парламентських місць. 1906 р. Комітет було перетворено на Лейбористську партію, якій надалі судилося стати однією з основних партій Великобританії.