Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Займенник — це частина мови, яка вказує на предмети, ознаки і кількість, але не називає їх.

Займенники за їх значенням поділяються на розряди:

- особові: я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони;

- зворотний: себе;

- питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки?;

- відносні — такі ж як і питальні, використовуються для зв’язку складних речень: хто, що, який, чий, котрий, скільки;

- неозначені — займенники, утворені від основ питальних займенників за допомогою відносних часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, де-, аби-, -сь: абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись, будь-хто, будь-що, будь-який, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки;

- означальні: весь, всякий, кожен (кожний), інший, жодний (жоден), сам, самий;

- присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній;

- вказівні: цей (сей, оцей), той (отой), такий, стільки;

- заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, аніхто, аніщо.

Залежно від слів, з якими займенники співвідносні, вони можуть виконувати в реченні роль підмета, присудка, другорядного члена речення.

Підмет — Хто пізно встає, тому хліба не стає. Скільки голів, стільки й умів. Він для мене ні грім, ні туча.

Додаток — Що собі не мило, й людям не зич. Я принесу тобі свою надію, а подарую смуток і біду.

Означення — У всякім подвір’ї своє пірця. Вашими устами та мед пити.

Присудок — Як ти за людей, так і люди за тебе.