Сполучник як службова частина мови

Сполучник — незмінна службова частина мови, що сполучає однорідні члени речення та частини складного речення. Сполучники не мають лексичного значення, вони не є членами речення. За своїм призначенням сполучники поділяють на такі розряди:

- сполучники сурядності, які поєднують однорідні члени або рівноправні частини складного речення: Ластівка день починає. а соловей його кінчає.

- сполучники підрядності, які поєднують головну й залежну частини складного речення: Сова каже, що її діти кращі.

За своїм значенням сполучники сурядності та підрядності поділяються на групи. Сполучники сурядності:

єднальні: і, й, та, і…і, ні…ні, ані…ані;

протиставні: а, але, та, проте, зате, однак;

розділові: або, чи, хоч, то…то, або…або, чи…чи, хоч….хоч, то…то, не то…не то, чи то…чи то.

Сполучники підрядності:

часові: коли, як, доки, перед тим як;

причинові: бо, тому що, через те що, у зв’язку з тим що;

мети: щоб, для того щоб, аби;

умовні: як, якщо, якби, коли;

допустові: хоч, дарма що, хай;

порівняльні: як, наче, неначе, мов, мовби;

з’ясувальні: що, щоб, як.

Кому ставлять перед другим із розділових сполучників, якщо вони поєднують однорідні члени речення або частини складного речення. Між частинами складного речення перед сполучниками сурядності або підрядності ставлять кому.

За будовою розрізняють сполучники: — прості і, а, але, чи; складні, що утворені поєднанням в одне слово двох частин мови: зате, проте; складені, що утворені з кількох слів: тому що, задля того щоб. Складні сполучники пишуться разом. У складених сполучників усі слова пишуться окремо. Кому при складених сполучниках ставлять один раз, перед усім сполучником. Сполучники зате, проте, щоб, якби треба відрізняти від однозвучних із ними самостійних частин мови, які з прийменником за, про та часткою би, б пишуть окремо.