Прислівник. Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль

Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, іншої ознаки, предмета або вказує на обставини, за яких відбувається подія чи явище: Надзвичайно весело, стежка навпростець, побачимося опівдні.

Прислівник не має закінчення. У реченні прислівник найчастіше пов’язаний за змістом із дієсловом-присудком і є обставиною: Дорога додому пролягала через ліс. Іноді прислівник, пов’язаний за змістом із іменником, є означенням: Нам перейшли шлях уповні та Місяць уповні заглянув у вікно. Прислівник може бути вставним словом: Що таке, по-вашому, щастя?

Розряди прислівників за значенням:

• Якісно-означальні.Як?: гарно, весело;

• Кількісно-означальні: Скільки? Наскільки? Якою мірою?: дуже, ледве;

• Способу дії: як? яким способом?: босоніж, верхи;

• Місця дії: Де? Куди? Звідки?: згори, праворуч;

• Часу дії: коли? З якого часу?: вчора, навіки;

• Причини дії: Чому? Через що?: спросоння, спересердя;

• Мети дії: З якою метою? Для чого?: назло, напоказ.

Деякі прислівники можуть означати стан людини, природи або ставлення людини до висловлюваного: соромно, спекотно, потрібно. В односкладних реченнях такі прислівники виступають присудками: Мені самотньо на душі.