Пан та Іван в дорозі, Степан Руданьский
Побратались пан з Іваном,
По світі мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують...
На кожному через плечі
Висить по торбині,
Лиш пан таки у чемерці,
Іван у свитині...
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати.
Аж задумав пан поганий
Хлопа ошукати...
Та й говорить до Івана:
«Знаєш що, Іване?
То нам варто б попоїсти!..»
«То що ж? Їжмо, пане!..»:
«Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
А як твоя спорожніє,
То тоді до мої!»
«Добре, пане!» — Іван каже,
Зняв свою торбину,
На травиці зеленії
Постелив свитину.
Попоїли таки добре:
Комара здушили...
Рано встали, до снідання
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полі
Стали ночувати.
Вже панову отеє б торбу
Треба починати.
Але пан про те ні слова,
На землі лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє:
«Що би ти робив, Іване, —
Став його питати, —
Якби тобі довелося
Таке поле мати?..»
«А що ж, пане, я орав би,
Хлібом засівав би
Та ходив би до Адесу,
Сіль і гроші мав би...»
«А що я — не так робив би, —
Пан почав казати: —
Я казав би на сім полі
Місто збудувати...
Там би в мене стояв палац,
Там підряд крамниці,
Там перекупки з булками,
А тут дві різниці...
Отоді приходь, Іване,
В мене балювати!..
«Ет, спасибі, — Іван каже, —
Лучче будем спати!..»
Незабаром на все горло
Став Іван хропіти,
Незабаром коло него
Став і пан сопіти...
Тільки що пан заснув добре,
Іван підійнявся
Та до панської торбини
Як сам присотався...
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки –
Все, що було у торбині,
Стеребив до кришки.
Пробудився пан раненько.
Пропаща людина!
І сам, бідний, хоче їсти,
І пуста торбина.
Розбуджає він Івана
Та й його питає.
А Іван стиснув плечима
Та й одповідає:
«А що ж, пане, та ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!»
Посвистав пан по торбині,
Нічого діяти!..
«Вставай, — каже, — вже, Іване!
Пора мандрувати».
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились...
Аж насилу перед вечір
До села прибились.
Відчиняють коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску — та в торбину:
Є вже і закуска...
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили:
Общипали, обшмалили,
У піч посадили...
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати.
«Знаєш, — каже, — що, Іване?
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас присниться
Кращая закуска,
То вже ціла тому взавтра
Достанеться гуска!..»
«Та як спати, то і спати,
Не батька питати!»
Постелив Іван свитину
Та й лягає спати...
Але рівно в опівночі
Іван пробудився,
Із’їв собі цілу гуску
Та й знов положився.
Встає рано й пан голодний
Та й давай казати,
Як то він во сні до Бога
Ходив балювати,
Та якії там потрави
Йому подавали,
Як його й самі святії
Їсти припрошали...
«Ані слова! — Іван каже: —
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани...
Та й дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Та до печі помаленьку,
Та й стеребив гуску!..»
«Чи ж то правда? — пан питає. —
Всю із’їв, Іване?»
«Та аби я так здоров був,
Як всю із’їв, пане!..»
Димом здимів пан із хати,
А Іван озвався:
«Хтів пан когось ошукати,
Та й сам ошукався!..»