Ля-ля-ля, Степан Олійник

Шаляпіна і Гмирю

Без мікрофона чув весь світ,

А цей — несе його, мов гирю,

І за собою тягне дріт.

Спішить на сцену перед нами

І починає ще здаля

Завзято бацати ногами

Й варіювати «ля-ля-ля!»

Хоч безголосий —

Є в металі

Запас незайманих джерел!

Тож верещить динамік в залі,

Як недорізаний козел!

Збагни — чи спів то, чи розмова?

Щось шепче й вертиться, кружля...

Ані мелодії, ні слова!

Лящить обридле «ля-ля-ля!»

Я б не писав про безголосся

І про таких молодиків,

Та щось багато розвелося

У нас подібних «співаків»!

...Скінчивши, радіо включаю,

А в репродукторі здаля —

З тією ж силою лунає

Оте крикливе «ля-ля-ля!»