Школяр України



Перебіг війни в 1943 р.

Сталінградська битва, її наслідки і значення

Битва за Сталінград розпочалася 17 липня 1942 р. Це місто на Волзі стало символом стійкості, мужності й нечуваного героїзму радянських солдатів. Узяття міста супротивником означало б не тільки втрату одного із промислових центрів, але й перервало б важливі транспортні артерії, що зв’язували центр країни з південними регіонами. Крім того, нова перемога зміцнила б авторитет фашистської Німеччини й підштовхнула б її союзників до більш активних дій проти СРСР. На Сталінград наступала Шоста німецька армія під командуванням генерала Ф. Паулюса — відомого воєначальника, одного з розробників плану «Барбаросса». Період з липня до листопада 1942 р. у радянській історичній літературі називають оборонним. Місто захищали 62-а (командарм В. І. Чуйков) і 64-а (командарм М. С. Шумілов) армії. У цей період німецькі війська здійс­нили понад 700 атак на позиції радянських військ. Майже два місяці невеликий загін під командуванням сержанта Я. В. Павлова обороняв будинок по Пензенській вулиці, що фашисти не змогли взяти. Стійкість радянських солдатів, незважаючи на зазнані величезні втрати, не дозволила фашистам взяти під свій контроль і все місто. За 4 місяці боїв відбірні німецько-фашистські війська втратили під Сталінградом до 700 тис. солдатів й офіцерів, понад 1000 танків, 2000 гармат і мінометів, 1400 літаків. У середині листопада 1942 р. війська супротивника були змушені припинити наступ.

Бої в Сталінграді завершили оборонний період Великої Вітчизняної війни. Стійкість і мужність захисників Сталінграда дозволили радянському командуванню до середини листопада досягти загальної переваги сил над німецько-фашистськими військами й перейти до розгрому супротивника.

Відповідно до плану «Уран», розробленому Г. К. Жуковим, передбачалося силами Південно-Західного (М. Ф. Ватутін), Донського (К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (А. І. Єрьоменко) фронтів оточити й знищити німецькі війська між Волгою і Доном. У ході операції «Уран», що розпочалася 19 листопада 1942 р., було оточене угруповання військ супротивника чисельністю 330 тис. чоловік.

Усі спроби гітлерівців деблокувати оточені армії були відбиті частинами Другої гвардійської армії під керівництвом Р. Я. Маліновського. 2 лютого 1943 р. залишки оточеного угруповання (90 тис. солдатів й офіцерів) на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом здалися радянським військам. За час Сталінградської битви німці втратили приблизно стільки ж техніки, скільки за всі попередні бої на радянсько-німецькому фронті. У Німеччині була оголошена чотириденна жалоба. Перемога під Сталінградом поклала початок докорінному перелому у Великій Вітчизняній війні. Вона продемонструвала усьому світові міць Червоної армії, майстерність радянських воєначальників, що зросла, міцність тилу, що забезпечив фронт достатньою кількістю зброї, бойової техніки й спорядження. Незмірно виріс міжнародний авторитет Радянського Союзу, а позиції фашистської Німеччини серйозно похитнулися. Захопивши стратегічну ініціативу, радянські війська розгорнули загальний наступ. Вони звільнили Північний Кавказ, прорвали блокаду Ленінграда й розгромили угруповання німців на центральній ділянці фронту. Вермахт же зміг відповісти лише одним, хоча й досить відчутним контрударом під Харковом.

Розгром німецьких військ на Орловсько-Курській дузі

Улітку 1943 р. гітлерівці спробу­вали перехопити стратегічну ініціативу. Провівши тотальну мобілізацію (якій підлягали усі чоловіки від 16 до 65 років і жінки від 17 до 45 років), Гітлер зміг поповнити величе­зні людські втрати й різко (на 70 % за рік) збільшити випуск військової техніки, у тому числі нових зразків. План операції «Цитадель», розроблений гітлерівським командуванням, передбачав оточення й знищення радянських військ у районі Курського виступу і тим самим відкрити дорогу на Москву. Гітлерівське командування стягло на центральну ділянку фронту свої кращі з’єднання й новітню бронетанкову техніку — танки «Тигр», «Пантера», штурмові гармати «Фердинанд». Радянській розвідці вдалося встановити точну дату початку німецького наступу — 5 липня 1943 р. Представниками Ставки Г. К. Жуковим і А. М. Василевським було ухвалене рішення навмисними оборонними діями вимотати частини супротивника, що наступали, а потім перейти в контрнаступ.

За сім днів завзятих боїв німцям удалося вклинитися в лінію оборони радянських військ усього лише на 8–12 км. Перелом у битві наступив у ході знаменитого зустрічного танкового бою під Прохоровкою, у якому по обидва боки брало участь 1200 танків. Цей бій продемонстрував перевагу радянської бойової техніки й військового духу червоноармійців. Розпочатий контрнаступ частин Червоної Армії, у якому взяли участь п’ять фронтів, завершився цілковитою перемогою. Війська звільнили Бєлгород, Орел і Харків. 5 серпня 1943 р. у Москві пролунав перший переможний салют на честь радянських воїнів. Контрнаступ під Бєлгородом й Орлом незабаром переріс у загальний наступ радянських військ — від Великих Лук до Азовського моря. Ворог був відкинутий далеко від Москви, почалося звільнення Білорусії, від німців були очищені Донбас і Лівобережна Україна. Під час боїв за Дніпро, що розгорнулися, радянські війська звільнили Київ і частину Правобережної України. Битва на Курській дузі й звільнення більшої частини України означали завершення докорінного перелому у Великій Вітчизняній війні.

Бої в Північній Африці. Висадка англо-американських військ у Сицилії

Другим за значущістю фрон­том світової війни в другій половині 1942­–1943 рр. був північноафриканський. 23 жовтня 1942 р. англійці під командуванням Монтгомері почали вирішальний бій поблизу єгипетського містечка Ель-Аламейна, що завершився розгромом супротивника, втрати якого склали 55 тис. чоловік.

8 листопада розпочалася висадка в Марокко й Алжирі 250-тисячної англо-американської армії під командуванням Ейзенхауера. Однак, не­зважаючи на багаторазову перевагу в живій силі й техніці, лише в травні 1943 р. союзники змогли розгромити угруповання супротивника в Африці, захопивши в полон 240 тис. чоловік. У липні — серпні 1943 р. англо-американські сили висадились у Сицилії, а потім в Італії. Розгром під Сталінградом 8-ї італійської армії, поразка в Північній Африці, висадка англо-американського десанту в Сицилії похитнули позиції Муссоліні. Король Італії усунув дуче й призначив новий уряд, що негайно розпочав переговори із союзниками. Німці спішно перекинули в Італію свої сили й окупували північну й центральну частини країни. Тут була відновлена влада Муссоліні. Після цього новий уряд, що контролював південну частину Італії, оголосив Німеччині війну, перейшовши на бік Антигітлерівської коаліції. Безсумнівно, дії союзників в Африці й висадка десанту в Італії зробили чималий внесок у завершення перелому у війні проти фашизму. Разом з тим усі розуміли, що доля війни вирішується на Східному фронті.

Тегеранська конференція, її рішення та значення

28 листопада — 1 грудня 1943 р., коли військові успіхи союзників уже зумовили поразку Німеччини, у Теге­рані зібралися лідери Антигітле­рівської коаліції. «Велика трійка» (Й. Сталін, Ф. Рузвельт, У. Черчілль) підписали Декларацію про спільні дії у війні проти Німеччині й післявоєнне співробітництво. Сталін заявив про готовність СРСР вступити у війну з Японією після капітуляції Німеччини. Після гострих дискусій було ухвалене рішення про відкриття другого фронту в Західній Європі через Ла-Манш не пізніше травня 1944 р. Союзні війська мали висадитись у Франції (Черчілль наполягав на Балканах). Конференція прийняла «Декларацію про Іран», в якій учасники конференції висловилися за збереження повної незалежності й територіальної цілісності Ірану. На Тегеранській конференції обговорювалася й доля післявоєнної Німеччини. Союзники наполягали на її поділі, Сталін не погоджувався. Дискусійним залишалося питання про майбутні кордони Польщі. Однак рішення з цього питання не було прийнято. Тегеранська конференція сприяла подальшому зміцненню антигітлерівської коаліції.

 


Всесвітня Історія 11 клас

Copyright © 2011-2015 Школяр України.
All Rights Reserved.